Особливу увагу приділяли весільному посуду — він ніколи не мав бути порожнім. Коли наречена приїжджала до дому нареченого, її посуд із приданого (глеки, тарілки, мідні підноси) забирали родички жениха й наповнювали різноманітними стравами. Після частування посуд знову забирали, насипали в нього зерно і лише тоді повертали до кімнати молодої.
У повсякденному житті також дотримувалися звичаю не повертати порожній посуд: якщо хтось приносив щось у гостинець, господарі обов’язково клали у той самий посуд хоча б щось від себе. Ця традиція збереглася й донині — у кримських татар не прийнято віддавати посуд порожнім.
В українців також існує традиція не повертати порожній посуд після того, як у ньому щось приносили — зокрема їжу чи гостинці. Вважалося добрим тоном покласти у посуд щось навзаєм: їжу, жменю зерна чи навіть копійки, це вважалося знаком вдячності. У народній культурі існувало повір’я, що повернення порожнього посуду може “винести” з дому щастя або достаток. Ця традиція досі зберігається в селах та родинах, що бережуть народні звичаї.
Весільну трапезу в кримських татар називали cemaat aşı (“їжа для громади/общини”). Залежно від традиції, до весілля готували або дванадцять, або сім страв. Однією з найдавніших обрядових страв вважається каша, яка має важливе ритуальне значення в багатьох народів. У кримських татар каша була важливою ритуальною стравою весільних церемоній.
Німецький художник та етнограф Вільгельм Кізеветтер перебувавши в Криму в 1845-1847 роках описував святкування кримськотатарського весілля, зокрема готування страв:
“…Ввечері, напередодні першого дня весілля, в дворі перед будинком, в якому буде святкуватися [весілля], у великих кількостях готують їжу для весільного бенкету — улюблену страву із рису чи плов. Густо зварений рис двоє чоловіків дрібно розтирають в металевому казані плоскою стороною довгих жердин, вдаряючи їх один об одного в такт музики. Цей процес потребує уваги, так як якщо один із них збивається з такту і невчасно чинить жердині товариша протидію, то їх жердини випадають із казана і рис розсипається по двору і серед глядачів…”
Обряд приготування каші на весіллі, художник Вільгельм Кізеветтер
Також у весільній обрядовості кримських татар були різноманітні вироби з тіста. Окрім спеціальної весільної випічки, подавали і звичайний щоденний хліб ötmek. Важливою обрядовою стравою в кримських татар був м’ясний пиріг köbete, який, хоча й асоціюється зі святами, готували не лише на весілля. У деяких районах замість кобете сватів на весіллі частували спеціальним хлібом qalaqay.
Солодка випічка теж мала важливе обрядове значення. У західній степовій частині Криму було поширене весільне печиво qatlama, bohçaçıq, qurabiye. У східній частині Криму та на Керченському півострові головною солодкою обрядовою стравою вважалася baqlava. У Бахчисарайському районі готували печиво qurabiye та şekerli qıyıq. У селищах поблизу Акʼяра (крим. Aqyar, нині Севастополь) виготовляли також спавас — десерт, який дуже схожий на турецькі солодощі пішманіє.
Підноси з різноманітними солодощами та сухофруктами були обов’язковим подарунком під час заручин та сватання. Після заручин наречена пригощала святковим печивом з підносів своїх незаміжніх подруг. Під час урочистої гостини гості намагалися взяти ласощі з весільного підносу для своїх дітей як гостинець. Пригощали також усіх сусідів.
Традиція приносити на весілля великі таці з домашнім печивом як подарунок від родичів і друзів існувала до середини ХХ століття, однак з часом була втрачена.
Головною складовою більшості обрядових м’ясних страв було м’ясо барана, якого спеціально до цього дня приносили в жертву з нагоди важливої події. Головною святковою м’ясною стравою на всій території Криму була qavurma — смажене бараняче м’ясо, яке готували заздалегідь перед весіллям. Крім смаженого мʼяса, в урочисті дні подавали також супи на м’ясному бульйоні, зокрема şorba.